Гаряча лінія
Гаряча лінія
Майже щотижня Україною котяться хвилі хибних повідомлень про мінування шкіл, органів державної влади, місць масового скупчення людей.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Міністерство внутрішніх справ України повідомляло, що близько 70 % таких повідомлень надходили з тимчасово окупованих територій, Росії або Білорусі. Наразі правоохоронні органи України все частіше фіксують зв’язок повідомлень про псевдомінування з громадянами і спецслужбами країни-агресора. Більше того, представники РФ залучають до цього українських дітей, застосовуючи різні способи впливу на них – від залякування до легкого заробітку.
Такі дії мають на меті розповсюдження паніки серед цивільного населення, відволікання та розпорошення адміністративного ресурсу з метою здійснення тиску на органи державної влади та місцевого самоврядування.
При цьому найбільшої шкоди зазнає одна з найуразливіших категорій населення – діти. Зриваючи освітній процес хибними повідомленнями про мінування шкіл, ініціатори своїми діями завдають сильного душевного хвилювання та страждань дітям, порушуючи таким чином їхні права на захист від усіх форм насильства, здоровий розвиток та освіту, що визначені у Конвенції ООН про права дитини (статтях 19, 6, 28), інших міжнародних договорах (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права) та профільному національному законодавстві (Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про освіту»).
Чи може повідомлення про мінування школи кваліфікуватися як «тероризм» у національному законодавстві?
Діяння, які полягають у неправдивому повідомленні про мінування закладів освіти, вчинені в тому числі іноземними громадянами, кваліфікуються як завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, якщо об’єктами завідомо неправдивого повідомлення стали заклади освіти (ч. 2 ст. 259 Кримінального кодексу України).
Варто наголосити, що попри вживання у медіа та повсякденному спілкуванні терміну «телефонний тероризм» щодо діянь із неправдивого повідомлення про мінування, такі дії не можуть бути кваліфіковані як терористичний акт у розумінні ст. 258 Кримінального кодексу України. Об’єктивна сторона цього злочину полягає у таких діях як застосування зброї, вчинення вибуху або підпалу, інших дій, що створювали небезпеку для життя, здоров’я людини, заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.
Неправдиві повідомлення про псевдомінування в міжнародному аспекті
Оскільки організаторами та подекуди виконавцями згаданих злочинів є громадяни РФ, варто розглянути кваліфікації відповідних діянь у міжнародному законодавстві.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму зазначається, що для цілей цієї Конвенції термін «терористичний злочин» означає будь-який із злочинів, викладених і визначених в одному з договорів, перелік яких наведено в Додатку.
При цьому Додаток містить посилання лише на один документ щодо відповідальності за терористичні дії, пов’язані з підривом чи мінуванням, незалежно від об’єкта такої атаки, а саме: на Міжнародну конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом, ухвалену в Нью-Йорку 15 грудня 1997 року.
Згідно зі статтею 2 Міжнародної конвенції будь-яка особа чинить злочин за змістом цієї Конвенції, якщо вона незаконно й умисно доставляє, розміщує, приводить в дію або підриває вибуховий або інший смертоносний пристрій у межах місць громадського користування, державного або урядового об’єкта, об’єкта системи громадського транспорту або об’єкта інфраструктури.
Таким чином, враховуючи достеменну хибність повідомлення про мінування, окремо така дія не може бути кваліфікована як тероризм у розумінні описаних норм міжнародного права.
Як кваліфікувати завідомо неправдиві повідомлення про мінування, які поширюють спецслужби Росії?
Дії із завідомо неправдивого повідомлення про мінування, організовані та здійснені спецслужбами Росії або на їхнє замовлення, можуть бути розглянуті не тільки як окремі діяння, але й як одна із складових державної політики РФ під час здійснення збройної агресії через призму міжнародного кримінального права.
Відповідно до пункту 1 статті 7 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, «злочин проти людяності» означає будь-яке з таких діянь, як нелюдські діяння, що умисно заподіюють сильних страждань або серйозної шкоди психічному здоров’ю, коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, і такий напад вчиняється усвідомлено.
Розглядаючи хибні повідомлення про мінування в комплексі з іншими інформаційно-психологічними операціями, ракетними атаками на цивільні об’єкти або демонстративними діями, що вказують на загрозу такої атаки (зліти МІГ-29, інших носіїв крилатих ракет), ядерними погрозами тощо, враховуючи систематичність таких дій та факт їх організації й виконання збройними формуваннями супротивника (ЗС РФ, ГУ ГШ РФ, ФСБ тощо), можна говорити про певну державну політику, що спрямована на підрив психологічного здоров’я національної групи, завдання страждань (моральних також), відтік населення за кордон внаслідок створення відчуття постійної небезпеки.
Як підсумок, системний погляд на завідомо неправдиві повідомлення про мінування закладів освіти, організовані або вчинені спецслужбами та іншими збройними формуваннями РФ у межах відповідної політики, дає підстави для кваліфікації таких дій не лише за національним законодавством, а й міжнародним кримінальним правом.