КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

19/03/2014 14:40

 

Конституційний Суд України

 

 КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

про офіційне тлумачення положень статті 24 Конституції України  у взаємозв’язку з положеннями п. 8 статті 10-1, п. 5 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин третьої, четвертої, шостої, сьомої, восьмої статті 179, частин першої, другої та третьої статті 182, частини першої статті 182-1 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 17 та частини третьої статті 18 Закону України «Про відпустки»

 

1.Стаття 24 Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, стаття 141) передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема,  за ознакою статі. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

8 вересня 2005 року парламентом було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 52, ст.561), метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Відповідно до положень цього Закону:

- рівні права жінок і чоловіків – це відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі (частина перша статті 1 Закону);

- дискримінація за ознакою статі є дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків (частина перша статті 1 Закону);

- позитивні дії – це спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України (частина перша статті 1 Закону).

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована, зокрема, на: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків (стаття 3 Закону).

Не вважаються дискримінацією за ознакою статі: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини; обов'язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом; особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов'язані з охороною їх репродуктивного здоров'я; позитивні дії (частина друга статті 6 Закону).

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Офіційний вісник України, 1998, № 13, / № 32 від 23.08.2006/, стор. 270), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»  № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (Відомості Верховної Ради України, 199, № 40, ст. 263),  користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

2. У відповідних рішеннях Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) вказує, що дискримінацією є різниця у відношенні до осіб, які перебувають у однаковому або достатньо схожому становищі, без об’єктивного та обґрунтованого виправдання, іншими словами якщо немає легітимної мети та балансу між використаними засобами та поставленою метою (рішення у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), №№ 65731/01 та 65900/01, ВП, п. 51; рішення у справі «Юнал Текелі проти Туречинни» (Unal Tekeli v. Turkey), № 29865/96, п.49).

Держави користуються межами вільного розсуду в оцінюванні того, чи виправдовують відмінності ситуацій, які у решті залишаються аналогічними, різницю у поводженні, і якщо так, то до якої міри (рішення у справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» (Konstantin Markin v. Russia) від 22 березня 2012 року, № 30078/06, ВП, п. 126).

Європейський суд також нагадує, що досягнення гендерної рівності наразі є головною метою держав-учасниць Ради Європи та дуже вагомі причини мають бути для того, щоб різниця в поводженні вважалась сумісною з Конвенцією  (рішення у справах «Бургхарц проти Швейцарії» (Burghartz v. Switzerland) від 22 лютого 1994 року, п.27; «Шулер-Зграгген проти Швейцарії» (Schuler-Zgraggen v. Switzerland) від 24 червня 1993 року, п. 67). Зокрема, посилання на традиції, загальні правила або суспільну думку, що превалюють в окремій державі, не є достатніми для виправдання різниці у поводженні за ознакою статі (рішення у справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» (Konstantin Markin v. Russia)  від 22 березня 2012 року, № 30078/06, ВП, п. 127).  

У контексті різниці у поводженні за ознакою статті щодо відносин, пов’язаних з виконанням батьківських функцій, варта уваги зміна практики Європейського суду відносно цього питання. Так, у рішенні по справі «Петровиць проти Австрії» (Petrovicv. Aistria) від 27 березня 1998 року, №156/1996/775/976) різницю у поводженні за ознакою статі стосовно виплати допомоги в зв’язку з відпусткою по догляду за дитиною не було визнано порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), оскільки в той час не було європейського консенсусу у цій сфері.  Проте, після прийняття цього рішення правова ситуація відносно цього питання в державах-учасницях Конвенції змінилась. У більшості європейський держав законодавство передбачає, що відпустку по догляду за дитиною можуть використовувати як матір, так і батько. Це свідчить, що суспільство зробило крок до більш рівного розподілення відповідальності за виховання дітей між жінками і чоловіками і що чоловіча функція здійснення догляду за ними здобула визнання. З огляду на це Європейський суд вирішив відступити від викладеної у справі «Петровиць проти Австрії» позиції і встановив, що немає об’єктивного та розумного виправдання різниці у ставленні до чоловіка і жінки відносно питання відпустки по догляду за дитиною (рішення у справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» (KonstantinMarkinv. Russia), ВП, п. 99).

У вказаній справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» Європейський суд визнав порушення статті 14 у взаємозв’язку із статтею 8 Конвенції з огляду на те, що не надання законодавством заявнику (чоловіку-військовослужбовцю) права на відпустку по догляду за дитиною в той час, як таке право мала жінка-військовослужбовець, є дискримінацією заявника за ознакою статі.  

У цьому рішенні Європейський суд визначив, що на відміну від відпустки в зв’язку з пологами, метою якої є забезпечення відновлення після пологів та можливості годування дитини груддю, відносно відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку як жінка, так і чоловік перебувають у однаковому становищі (п. 132); посилання Уряда-відповідача на позитивну дискримінацію є помилковим. Різниця у поводженні з військовослужбовцями чоловіками і жінками  стосовно відпустки по догляду за дитиною явно не направлено на усунення несприятливого становища жінок у суспільстві або «фактичної нерівності» чоловіків та жінок. Наслідком такої різниці було закріплення гендерних стереотипів, а також вона мала несприятливий вплив як для кар’єри жінки, так і для сімейного життя чоловіків  (п. 141); гендерні стереотипи, які диктують сприйняття жінки як особи, яка здебільшого піклується про дітей, а чоловіка – як годувальника, самі по собі не можуть становити достатнє виправдання різниці у поводженні, також як і інші стереотипи, пов’язані з расою, походженням, кольором шкіри або сексуальною орієнтацією (п. 143); враховуючи специфіку військової служби, може бути виправданим обмеження у наданні вказаної відпустки військовослужбовцям обох статей, яких важко замінити на службі. Факторами, які мають братися до уваги у такому випадку, є висока посада, рідкісна технічна кваліфікація або залучення в активні бойові дії. У вказаній справі законодавство Російської Федерації передбачало, що надання права військовослужбовцю на відпустку по догляду за дитиною залежало виключно від статті. Чоловіки-військовослужбовці не мали такого права незалежно від їх посади, можливості їх заміни на службі. Таке загальне та безумовне обмеження, яке застосовується до групи осіб за ознакою статті, має вважатися як таке, що лежить поза будь-якими прийнятними межами вільного оцінювання, якими б широкими вони не були, та як таке, що несумісне із статтею 14 Конвенції (п.148); з огляду на фундаментальну важливість заборони дискримінації за ознакою статі особа не може відмовитись від права не бути дискримінованою за такою ознакою, оскільки це б суперечило важливому громадському інтересу (п.150).

3. У контексті вищевказаного звертаю увагу на наступні положення  Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон), Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).

Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається  з Закону та інших нормативно-правових актів (п. 1 статті 1-1 Закону, (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 15, ст.19), доповненого Законом №328-V від 03.11.2006 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 51, ст.519).

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції  України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом та іншими законами (п. 1 статті 1-2 Закону, (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 15, ст.19), доповненого Законом № 328-V від 03.11.2006 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 51, ст.519).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової  служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм  на  підставах  та  в  порядку,  визначених відповідними законами України (п. 8 статті 10-1 Закону, (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 15, ст.19), доповненого Законом № 328-V від 03.11.2006 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 51, ст.519) в редакції Закону № 1014-V від 11.05.2007(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 33, ст.442).

Військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей) (п. 5 статті 11 Закону, (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 15, ст.19), в редакції Закону № 328-V від 03.11.2006 ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006,№ 51, ст.519).

Особам, які усиновили  новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів  (70  календарних  днів -  при усиновленні  двох  і  більше  дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному  з батьків  на  їх  розсуд ( частина  друга  статті 17 Закону України «Про відпустки» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 2, ст. 4), із змінами, внесеними згідно із Законом № 1114-IV від 10.07.2003 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 7, ст.55 ).

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково  оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути  використана  повністю або частинами також  батьком  дитини,  бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

За бажанням жінки або осіб,  зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При  цьому  за  ними  зберігається  право  на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною (частини перша-четверта статті 18 Закону України «Про відпустки» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 2, ст. 4), частина третя статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1959-VI від 10.03.2010  (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 20, ст.204 ).

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 КЗпП, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (частини третя, четверта, шоста-восьма статті 179 КЗпП (Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971, /Додаток до № 50/), із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83 ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1983, № 6, ст. 87 ), Законом № 871-12 від 20.03.91 (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 23, ст.267 ), в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 43-44, ст.268), із змінами, внесеними згідно із Законом № 429-IV від 16.01.2003 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 10-11, ст. 87 ).

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.

Жінкам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. Ця відпустка може бути використана також батьком дитини.

Жінкам, які усиновили дитину (або одночасно двох і більше дітей), надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 КЗпП (частини перша, друга та третя статті 182 КЗпП (Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971, /Додаток до № 50/)із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24.01.83 ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1983, № 6, ст. 87 ), № 6237-10 від 21.12.83 ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1984, № 1, ст. 3); Законом № 871-12 від 20.03.91 ( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 23, ст.267); в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98 (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 43-44,ст.268); із змінами, внесеними згідно із Законами № 573-VI від 23.09.2008 ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, № 7, ст.70 )№ 2824-VI від 21.12.2010 ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 27, ст.227 ).

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (частина перша статті 182-1 КЗпП України (Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12.1971, /Додаток до № 50/) із змінами, внесеними згідно із Законами №117-XIV від 18.09.98 (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 43-44, ст.268), № 490-IV від 06.02.2003 (Відомості Верховної Ради України, 2003, № 15, ст.110), №2128-IV від 22.10.2004 (Відомості Верховної Ради України, 2005, № 2, ст.36), №1343-VI від 19.05.2009 (Відомості Верховної Ради України, 2009, № 39, ст.550 ).

4. Аналіз вказаних положень законодавства свідчить, що жінка-військовослужбовець має право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, в тому числі, коли дитина потребує домашнього догляду;  працю на умовах неповного робочого часу або вдома, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною; одноразову оплачувану відпустку у зв’язку з усиновленням дитини та додаткову щорічну відпустку у разі, якщо вона має двох і більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або усиновила дитину.

Буквальне тлумачення положення п. 5 статті 11 Закону призводить до висновку про те, що на відміну від жінок-військовослужбовців чоловіки-військовослужбовці користуються вищевказаними правами за умови, якщо дитина позбавлена материнського піклування. Відтак, законодавством встановлюється різниця у поводжені до чоловіка і жінки військовослужбовців за ознакою статі.

У контексті застосування вказаних законодавчих положень заслуговує на увагу наявність неоднакової судової практики з цього питання.

Так, 08.06.2011 р. Вищий адміністративний суд України (К/9991/6235/11), по суті не визнаючи правомірність вимоги чоловіка-військовослужбовця на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вказав: «… законодавство з питань соціального захисту  жінок, охорони материнства та дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов’язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме: якщо відсутнє материнське піклування про дітей. Разом з тим, жінка може скористатись своїм правом у будь-якому випадку.».

  02.08.2012 р. Вищий адміністративний суд України (К-522355/09), визнаючи право чоловіка-військовослужбовця на вказану відпустку, вказав:

«Відповідно до статті 10-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

[…]

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про відпустки» встановлено, що соціальна відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

У той же час, за змістом п. 5 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» батько з числа військовослужбовців користується всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства тільки в тому випадку, якщо виховує дитину без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).

Аналізуючи співвідношення положень статті 18 Закону України «Про відпустки» та статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів виходить з того, що пріоритетному застосуванню підлягають норми статті 18 Закону України «Про відпустки» як такі, що прийнято пізніше та які є спеціальними для визначення права батька-військовослужбовця на соціальну відпуску для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в силу відсилочної норми статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на те, що положення статті 18 Закону України «Про відпустки» в частині визначення права батька дитини на отримання соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не містять будь-яких обмежень реалізації цього права в залежності від наявності факту материнського виховання, колегія суддів вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій. […] ».

 

5. Виходячи з висновків Європейського суду у вказаних вище рішеннях, можна стверджувати, що у вирішенні питання, чи є різниця у поводжені, яка призводить до дискримінації за ознакою статі, першочергово необхідно встановити, чи є становище чоловіка і жінки відносно права однаковим або достатньо схожим.

У рішенні по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» Європейський суд дійшов висновку, що на відміну від відпустки в зв’язку з пологами щодо відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чоловік і жінка перебувають у однаковому становищі.

За аналогією вбачається, що немає підстав вважати, що чоловік-військовослужбовець і жінка-військовослужбовець  знаходяться у різному становищі відносно таких прав, як право на частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, в тому числі, коли дитина потребує домашнього догляду;  працю на умовах неповного робочого часу або вдома, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною; одноразову оплачувану відпустку у зв’язку з усиновленням дитини та додаткову щорічну відпустку у разі, якщо є двоє і більше дітей віком до 15 років, або дитина-інвалід, або усиновлена дитина.

У цьому контексті важливим також є те, що крім права на щорічну додаткову відпустку працівника, який має дітей, вищеперерахованими правами на рівні з жінкою наділені чоловіки, які не є військовослужбовцями.

Об’єктивного і обґрунтованого виправдання різниці в поводжені між чоловіком і жінкою військовослужбовцями щодо вказаних прав не вбачається. 

Відтак, враховуючи відповідну практику Європейського суду, ненадання чоловікам-військовослужбовцям в рівній мірі вищевказаних прав, які надаються жінкам-військовослужбовцями та відносно яких вони перебувають у одноковому становищі, можна вважати дискримінацією за ознакою статі.

6. Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), вказаних положеннях Конвенції та Протоколу № 12 до неї та у Загальній декларації прав людини 1948 року(статтях 1, 2, 7).

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).

Керуючись статями 101 і 147, п. 2 частини першої статті 150 Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, стаття 141), п. 4 частини першої статті 13, статтями 39 і 93 Закону України “Про Конституційний Суд України” (Відомості Верховної Ради України, 1996, № 49, ст.272), п. 3 частини першої статті 13 та статтею  15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (Відомості Верховної Ради України, 1998, N 20, ст.99 ),

 

 

ПРОШУ:

надати офіційне роз’яснення положень статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах та свободах і перед законом у взаємозв’язку з положеннями п.8 статті 10-1, п. 5 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин третьої, четвертої, шостої, сьомої, восьмої статті 179, частин першої, другої та третьої статті 182, частини першої статті 182-1 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 17 та частини третьої статті 18 Закону України «Про відпустки» в контексті питання: чи мають чоловіки-військовослужбовці рівні права з жінками-військовослужбовцями за умови перебування з ними в однаковому становищі, зокрема, чи мають чоловіки-військовослужбовці наділятись рівним з жінками-військовослужбовцями правом на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, в тому числі, коли дитина потребує домашнього догляду; працю на умовах неповного робочого часу або вдома, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною; одноразову оплачувану відпустку у зв’язку з усиновленням дитини та додаткову щорічну відпустку у разі, якщо він має двох і більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або усиновив дитину.

  

У конституційному провадженні за цим поданням братиму участь особисто, а також братиме участь Кушнір Ірина Володимирівна – представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Конституційному Суді України.

 

Додатки:

  1. Конституція України (витяг).
  2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (витяг).
  3. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
  4. Загальна декларація прав людини (витяг).
  5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (витяг).
  6. Кодекс законів про працю України (витяг).
  7. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (витяг).
  8. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей
    жінок і чоловіків» (витяг).
  9. Закон України «Про відпустки» (витяг).
  10. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), №№ 65731/01 та 65900/01, ВП, п. 51.
  11. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юнал Текелі проти Туречинни» (Unal Tekeli v. Turkey), № 29865/96, п. 49; http://hudoc.echr.coe.int.
  12. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» (KonstantinMarkinv. Russia) від 22 березня 2012 року, № 30078/06, ВП, пп. 99, 126, 127; http://hudoc.echr.coe.int.
  13. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бургхарц проти Швейцарії» (Burghartz v. Switzerland) від 22 лютого 1994 року, п.27; http://hudoc.echr.coe.int.
  14. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шулер-Зграгген проти Швейцарії» (Schuler-Zgraggen v. Switzerland) від 24 червня 1993 року, п. 67; http://hudoc.echr.coe.int.
  15. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петровиць проти Австрії» (Petrovicv. Aistria) від 27 березня 1998 року, №156/1996/775/976; http://hudoc.echr.coe.int.
  16. Рішення Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2012 року.
  17. Рішення Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2011 року.